МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ З ОСНОВ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ДІТЕЙ

Навчання дітей основ безпеки життєдіяльності є одним із пріоритетних напрямів освітнього процесу.
Зважаючи на те, що з кожним роком збільшується кількість травмованих дітей, постала потреба в систематичній роботі з дошкільниками для формування в їх свідомості стереотипів безпечної поведінки в життєвому середовищі.
Завдання дорослих — педагогів і батьків — не залякувати дітей, а, користуючись їх природною допитливістю, навчити правил поведінки, не забороняти або приховувати небезпечні предмети і речі, а в ґрунтовній, цікавій, пояснювальній роботі вчити правильно користуватися ними.
Виховання в дітей дошкільного віку почуття особистої безпеки має відбуватися з дотриманням почуття міри. Якщо дитину залякувати небезпечним та агресивним світом через безліч «не чіпай», «не ходи», «не роби», «не можна», вона втратить почуття ризику, стане сприймати світ як агресивне оточення й усе життя, врешті-решт, витратить на боротьбу з ним, або не звертаючи уваги на частку «не», буде сприймати заборону як керівництво до дії.
Щоб запобігти цьому, педагогам треба добирати такий зміст, форми роботи, які б дозволили відчути дитині не лише цінність свого життя та здоров'я, а й свої можливості у зміцненні та збереженні його, підготували до чітких дій у небезпечних ситуаціях; сприяли вихованню самостійності та відповідальності; не допускали виникнення почуття страху.
Від педагога вимагається теоретична компетентність, методична грамотність, творчий потенціал. Важливо використовувати методи, адекватні віковим особливостям дітей.
1. Основні принципи організації навчання дітей основ безпеки життєдіяльності

Принцип повноти. Зміст програми має реалізуватися з усіх розділів. Якщо будь-який розділ випадає, то діти виявляються незахищеними від поданих у ньому певних джерел небезпеки.

Принцип системності. Робота має проводитися систематично весь навчальний рік при гнучкому розподілі змісту програми протягом дня. Доцільно спеціально організовані заняття проводити в першу половину дня. Щодо гри, театралізованої та інших видів нерегламентованої діяльності, то ці форми роботи можуть здійснюватися як у першу половину дня, так і в другу. Можна визначити певний день тижня або працювати тематичними циклами. Бажано враховувати такий фактор, як склад групи влітку або під час карантину, коли дітей у групі менше, основний зміст програми давати не потрібно, а закріплювати вивчений матеріал.

Принцип сезонності. Потрібно за можливості використовувати місцеві умови, оскільки значна частина змісту програми пов'язана з ознайомленням дітей з природою (наприклад, із розділами, які передбачають ознайомлення дітей із їстівними й неїстівними грибами та ягодами). Якщо взимку можна обмежитись методичними посібниками, то влітку необхідно організовувати екскурсії в парк, до лісу тощо для максимального наближення до звичайних природних умов і закріплення відповідного матеріалу.

Принцип урахування умов міської й сільської місцевості. Міські й сільські дошкільники мають різний досвід взаємодії з довкіллям. У міських дітей особливі проблеми виникають в умовах сільської місцевості (як поводитися з піччю, як орієнтуватись у лісі, як поводитися з домашніми тваринами тощо). І, навпаки, сільські діти, потрапляючи в місто, часто виявляються не підготовленими до правильної поведінки на вулиці, у транспорті, з незнайомими дорослими. Компенсувати їх неінформованість у правилах поведінки в незвичних для них умовах можна лише під час цілеспрямованої педагогічної роботи дошкільного закладу.

Принцип вікової адресованості. Під час роботи з дітьми різного віку зміст будується послідовно: одні розділи беруться для роботи з дітьми молодшого віку, другі — для середнього, треті — для старших дошкільників. Інший шлях — один і той самий зміст програми за розділами використовується для роботи в різних вікових групах. У цих випадках мають використовуватись методи, які відповідають віковим особливостям дітей.

Принцип інтеграції. Програма з безпеки життя може реалізуватись як самостійна, а може виступати як складова частина комплексної програми, її зміст органічно переплітається зі змістом основної комплексної програми. Насамперед це стосується занять з образотворчої, театралізованої діяльності, з ознайомлення з навколишнім, екологічного й фізичного виховання, а також нерегламентованих видів діяльності й окремих режимних моментів. Вибір найраціональніших моделей залежить від загальної організації педагогічного процесу дошкільного закладу. Водночас для більшої ефективності потрібно використовувати різні форми роботи (як спеціально організовані заняття, ігри й розваги, так і режимні моменти, наприклад, гігієнічні та оздоровчі процедури). Тобто програма не має бути штучною надбудовою, її слід органічно інтегрувати в цілісний педагогічний процес.

Принцип координації діяльності педагогів. Цей принцип тісно пов'язаний із попереднім. Тематичні плани вихователів і спеціалістів мають бути скоординовані таким чином, щоб не було повторень, із послідовно викладеними певними темами. Наприклад, спеціаліст з образотворчої діяльності у зміст окремих занять уміщує такі теми, як отруйні рослини, небезпечні ситуації контактів із тваринами, іншими людьми, дорожні знаки тощо.


Принцип послідовності взаємодії з дитиною в умовах дошкільного закладу й сім'ї.

Основні розділи мають стати надбанням батьків, які можуть не лише продовжувати бесіди з дитиною на конкретні запропоновані педагогами теми, а й виступати активними учасниками педагогічного процесу.

2. Основні напрями програми навчання дітей основ безпеки життєдіяльності

Матеріал щодо навчання дітей дошкільного віку основ безпеки життєдіяльності може бути використано за такими розділами:
1.    Світ природи:
•    стихійні природні явища;
•    отруйні рослини;
•    небезпечні тварини.
2.    Світ людей: незнайомі.
3.    Світ речей:
•    електричні та газові прилади;
•    вогонь та людина;
•    побутові речовини.
4.    Світ гри:
•    небезпечні ігри та розваги;
•    зимові розваги.
5.    Дитина і здоров'я:
•    хвороби та їх лікування, правила надання елементарної першої
допомоги;особиста гігієна;
•    загартування.
6. Небезпека вулиць і доріг:
•    пішоходи;
•    пасажири.
3. Орієнтовні види діяльності та форми організації навчально-виховної роботи в групі
1.    Тематичні заняття:
•    з основ безпеки життєдіяльності, екології;
•    інтегровані з різних розділів програми (основи безпеки життя та здоров'я, розвиток мовлення, малювання; фізична культура, екологія та ін.);
•    комбіновані (малювання на тему безпеки життєдіяльності, розвиток мовлення на цю саму тему, читання художньої літератури відповідної тематики та ін.).
Тематичні заняття можна проводити у вигляді бесід на тему безпеки життєдіяльності. Навчальні заняття доцільно збагатити сюжетно-ігровим змістом (дидактичні ігри, вправи змагального характеру, ігри-драматизації).
2.    Дидактичні, сюжетні, театралізовані, конструкційно-будівель¬ні ігри з елементами безпеки життя.
Під час сюжетно-рольових ігор із дошкільниками, де діти вчаться орієнтуватися у світі природи, техніки, людей, вихователям доцільно вводити до сюжету знайомих ігор («Сім'я», «Лікарня», «Пожежники» тощо) надзвичайні ситуації, щоб діти обігрували їх, відпрацьовували певну людську поведінку.
Різні за змістом дидактичні ігри дозволяють більш спрямовано керувати поведінкою дітей, закріплювати та систематизувати їх знання.
3.    Конкурси, естафети, змагання, які сприятимуть відпрацюванню стереотипів можливої поведінки в екстремальних умовах і закріпленню навичок, набутих під час попереднього навчання.
4.    Екскурсії та прогулянки, під час яких слід звертати увагу дітей на довкілля й навчати правил поведінки.
5.    Читання творів художньої дитячої літератури відповідної тематики, обговорення моментів, що спричиняють екстремальні ситуації, та можливостей їх усунення.
6.    Моделювання правильної поведінки, аналіз небезпечних ситуацій дають змогу шляхом обговорення та цілеспрямованими запитаннями вчити дітей знаходити правильне рішення, вихід із небезпечної ситуації.
Особливу увагу при плануванні та проведенні заходів необхідно приділяти раціональній організації рухової активності дошкільнят через ігри й заняття, що мають різні рівні фізичного та емоційного навантаження. Важливого значення набуває психологічна готовність дітей до сприйняття навчального матеріалу про небезпеку та до практичних відпрацювань дій у екстремальних ситуаціях.
Основний зміст програми потрібно реалізувати через систему занять, які вводять у розклад навчально-виховної роботи, а також інтегровані заняття за сферами життєдіяльності відповідно до змістових ліній, як частину занять, елемент індивідуальної роботи, режимних моментів, прогулянок тощо. Крім того, діти можуть перебувати й у передбаченій ситуації на вулиці і вдома, тому головне завдання — стимулювання розвитку в них самостійності і відповідальності. Традиційні форми навчання, які прийняті в дошкільному закладі, можуть використову¬ватись лише частково, більше уваги слід приділяти організації різних форм діяльності й набуття дітьми досвіду. Реалізація програмових вимог у кожному дитячому садку може здійснюватися по-різному. Вибір пріоритетних напрямів роботи, методичних прийомів, матеріалів, об¬ладнання повинен визначатись конкретними умовами. Так, наприклад, безпека на вулиці насамперед актуальна для дітей, які проживають у міській місцевості (а не в сільській). Тому цьому розділу в міських дитячих садках відводиться більше уваги.
Доцільно відповідно до основних напрямів змісту програми оцінити, що вже зроблено, а потім накреслити план подальшої роботи.
В умовах варіативності й різноманітності змісту, форм і методів роботи з дітьми не може бути запропонована єдина модель планування роботи. Кожен дошкільний заклад повинен визначити свої можливості (наявність спеціалістів, використовувані програми та методики, матеріальна база), а також більш широкі — кліматичні, соціокультурні та інші регіональні особливості.
У молодшому віці роботу щодо навчання дітей основ безпеки жит¬тєдіяльності потрібно проводити в процесі всіх режимних моментів: на заняттях — як частина заняття (давати новий матеріал та закріплювати вивчений), під час ігор, спостережень, при читанні художньої літератури тощо.
У середній групі цю роботу слід проводити на заняттях із матема¬тики, з ознайомлення з навколишнім, в образотворчій діяльності, під час фізкультури, протягом дня за нагоди.
Дітей старшої вікової групи навчають основ безпеки життєдіяльності систематично, з поступовим розширенням і ускладненням занять та при проведенні режимних моментів.
Формування в дітей життєвої компетентності під час навчально-виховної роботи може проходити через використання всіх видів дитячої діяльності в єдності їх виховних можливостей. Одним із найбільш зрозумілих та близьких дітям видів діяльності є ігри-драматизації, театралізована діяльність. Саме через сприйняття казкових, театральних героїв діти вчаться аналізувати їх поведінку, оцінювати вчинки. Побачене й почуте, пережите разом із героями, діти переносять у свою практичну діяльність, наслідуючи їх або, навпаки, критично оцінюючи. Враховуючи психологічні особливості дітей, видове дійство найбільше пробуджує в дітей почуття співпереживання, обурення, бажання до¬помогти, захистити, не допустити страшного, не повторити помилок самому.
4. Основні напрями роботи з батьками щодо формування правил безпечної поведінки дітей
Формування в дитини дошкільного віку свідомої безпечної поведінки в довкіллі базується на позитивних прикладах у поведінці дорослих. Тому педагогам дошкільних закладів необхідно не лише враховувати це самим, а й особливу увагу приділяти роботі з батьками. Батьки повинні зрозуміти, що не можна вимагати від дитини виконання будь-якого правила, якщо самі дорослі не завжди ним керуються.
Розбіжності вимог до дитини з боку батьків удома та вихователів у дошкільному закладі можуть викликати в дитини почуття образи, збентеження та навіть агресії. Тому перед педагогічними колективами дошкільних закладів постає завдання — зацікавити батьків перспек¬тивою подальшого розвитку дітей, зробити батьків своїми однодум¬цями.
Основними напрямами роботи педагогів із батьками щодо форму¬вання в дітей безпечної поведінки в довкіллі можуть бути:
•    інформація про створення максимально безпечних умов перебуван¬ня дитини вдома, на подвір'ї, на відпочинку (правила особистої безпеки та безпеки оточуючих, дії в екстремальних ситуаціях тощо);
•    ознайомлення батьків із роботою дошкільного закладу з цього напряму, з проблемами навчання та виховання дітей;
•    залучення батьків до навчально-виховного процесу;
•    вивчення та пропаганда кращого досвіду сімейного виховання із зазначеної проблеми.
Для удосконалення роботи педагогічних колективів дошкільних навчальних закладів із проблеми безпеки життя та здоров'я слід за¬початкувати проведення щорічного Тижня безпеки дитини як форми систематизації знань дітей про безпечне довкілля. Тиждень безпеки не повинен мати суворо регламентованого характеру, а залежить від місцевих умов, традицій, професійного досвіду, творчих здібностей вихователя, підготовленості дітей тощо.
Доцільно запропонований захід провести наприкінці навчального року (1—2-й тиждень травня) для удосконалення всієї роботи щодо формування основ безпеки життя та діяльності за навчальний рік та своєрідної підготовки дітей до літнього відпочинку.